історія з чужого життя
***************
Ми друзями були. Хоча ні, я була його другом, він моїм коханням- так точніше.
І так я зібрала волю в кулак, силу в серці, і сказала про свої почуття. А він ?- просто пішов, нічого не сказав.Так протривало декілька місяців, я була виснажена, він не говорив зі мною, уникав, не підпускав до себе. А я?- знову зібрала волю в кулак, силу в серці, і вирішила таки поговорити з ним будь яким способом.
Пішла до нього додому, я вже збиралась була нажати дзвінок на дверях але, почула голос. Скоріше не голос а крики дівчини яку явно «обробляли» в ліжку. Я повернулась додому, зрозуміла і впевнилась в одному я його кохаю. Так пройшло пів року, я не наважилась більше поговорити, а він не хотів.
Мама сказала що ми переїжджаєм до Києва.
І коли всі речі були зібрані ,і я стояла на вокзалі, побачила його очі. Він шукав МЕНЕ, МЕНЕ, МЕНЕ. Я сіла в потяг і зрозуміла почуттів немає. Все так просто закінчилось.
минуло 7років
Я приїхала додому, справді ДОДОМУ. Просто повернулась щоб зустріти друзів, знайомих. Ми веселились, робили те що роблять всі знайомі, але на всьому цьому лежала негативна маска, а коли я запитала про Нього, всі веселощі як рукою зняло. Заговорила подруга яка повідомила що 2 дні назад він помер.
Боляче, я зрозуміла почуття не зникли, а просто заснули. Тепер мені 28, я досі нікого не полюбила, рідко посміхаюсь, і взагалі не знаю що таке щастя. Дійсно боляче, я прожила без нього 7років, а запізнилась на якихось 2 дні.