Частина 1.

І знову гра, що я буду одна. Відчуваю ще твоє гаряче дихання  на свої шиї. По тілу розпливається тепло, таке відчуття що лежу на розжареній землі, яка віддає все таке жадане і нестерпне водночас до болю.

Ти все одно назвеш мене – самотня! …Нехай і так, тобі це слово подобається, мені ж ні, я називаю – одна, одинока, лише я. Захлинаюсь від почуттів, мені їх ніколи не бракувало, а і ділитись не було з ким. От тільки не можу розібратись звідки долинає біль, і чий він.

Ти все одно назвеш мене – самозакоханою сукою! … Нехай і так, а знаєш чому, о так, бо саме таких ти обожнюєш, це заради тебе я така, лише я. Тепло засліплює очі, німіють кінчики пальців рук від твого голосу, таким я чую його вперше. Голова йде обретом. Розум і серце і далі сперечаються, ніби ритм їх звичайної роботи не змінився, а навпаки прискорився, вони мої трудоголіки. Коли ж вони знайдуть спільну мову? Так, відповідь правильна – коли тебе не стане.

Ти все одно назвеш мене – істеричка! … Нехай і так, проте навіть зараз кричати не можу, хоча ситуація доречна. Глибоко вдихаю, хочу вдихнути увесь свій маленький світ, з твоїми улюбленими парфумами, і залишити його для себе, лише для себе. Продовжую дихати, звикаю до смаку почуттів довкола. Такі різні, мої і твої, нагадує фуршет емоцій. Чим це все закінчиться? Це кінець? Це початок?
 

Ти все одно назвеш мене – неврівноваженою! … Нехай і так, можливо я така
одна, бо з тобою інша б не змогла. Вітер поправляє мою зачіску, робить все для тебе. Можливо я б хотіла, щоб ти запам*ятав мене такою.А що б я ще зробила  з того що ти просив? Ти просив: щоб не ходила сама пізно ввечері, не просипала сніданок, не купувала ненависну тобі каву, не шукала собі пригод з подругами, не читала твої повідомлення в телефоні, не приїжджала до тебе в офіс, не ревнувала до секретарок, не фліртувала з твоїми друзями, не рахувала наші сварки, і не їздила б швидко на авто.

Ти все одно назвеш мене – кохана! … Нехай і так, невже моє щастя у цьому слові. Як повірити у те, що ти і сам не віриш. Знову кажеш кохана, говориш тоді коли я іду, і обіцяю не повернутись. А я збираю речі, рахую кроки які потрібно зробити з кімнати до дверей, кроки щоб піти, ненавиджу цифри, кожен раз інше число тих кроків. Цікаво скільки сьогодні. Твої холодні долоні забирають тепло з мого обличчя, але тепло продовжує текти, розтікатись по чолі, маленькими краплями спадаючи на шию, та твої коліна. Щоб я залишила собі? Багато, я люблю багатство: шоколадний зверхній погляд при першій зустрічі, твої поцілунки у долоню, усмішку зранку, погляд коли ти злишся,  твій крик коли я розбила твою улюблену машину, розмову про спільних дітей…

Мовчи, ми і так багато наговорили одне одному, послухай моє мовчання. Мовчання самотньої, самозакоханої суки, істерички, неврівноваженої, коханої, такої одної. Так я завжди хотіла бути у твоєму житті однією, я називаю це єдиною.